Будь якій частині продукта чи бізнеса потрібен оунер. Іноді це називається DRI (“directly reponsible individual”), але суті це не міняє - людина, яка несе відповідальність за результат. Якщо відповідального немає то ця задача, проект або бізнес-процес буде постійно фейлитися і не буде розвиватися.
Щодо принципу Пітера про який каже Олексій (“Всіляка людина росте до границі своєї компетентності”), процитую вже відомий вам Gervais Principle[1] спростовує його:
“The Peter Principle states that all people are promoted to the level of their incompetence. It is based on the assumption that future promotions are based on past performance. The Peter Principle is wrong for the simple reason that executives aren’t that stupid, and because there isn’t that much room in an upward-narrowing pyramid. They know what it takes for a promotion candidate to perform at the to level. So if they are promoting people beyond their competence anyway, under conditions of opportunity scarcity, there must be a good reason.”
Хороший матеріал. Як власник (колись 10-man, зараз one-man) бізнесу я абсолютно погоджуюсь що люди які беруть овнершип на себе, це те до чого треба прагнути.
Але як найманий працівник що мислить в рамках раціонального агенту я не можу сформулювати причину, по яким людина буде брати на себе додаткову відповідальність, не отримуючи за це адекватну винагороду. Під адекватною винагородою я розумію частку від прибутків, а не просто фіксовану зп.
Тобто навіщо мені працювати у Макса за 5000$ і мати купу головняку в вигляді того самого овнершипу, якщо я можу працювати у Олексія за ті самі 5000$ і просто рухати таски, а мислересурси, які вивільняться від простішої роботи спрямувати на свої проекти або хобі?
Ясно що не всі люди можуть бути підприємцями, але який прикол раціональному працівнику вкалувати задля надпрофітів власника?
Щодо принципу Пітера про який каже Олексій (“Всіляка людина росте до границі своєї компетентності”), процитую вже відомий вам Gervais Principle[1] спростовує його:
“The Peter Principle states that all people are promoted to the level of their incompetence. It is based on the assumption that future promotions are based on past performance. The Peter Principle is wrong for the simple reason that executives aren’t that stupid, and because there isn’t that much room in an upward-narrowing pyramid. They know what it takes for a promotion candidate to perform at the to level. So if they are promoting people beyond their competence anyway, under conditions of opportunity scarcity, there must be a good reason.”
--
[1]: https://www.ribbonfarm.com/2009/10/07/the-gervais-principle-or-the-office-according-to-the-office/
Хороший матеріал. Як власник (колись 10-man, зараз one-man) бізнесу я абсолютно погоджуюсь що люди які беруть овнершип на себе, це те до чого треба прагнути.
Але як найманий працівник що мислить в рамках раціонального агенту я не можу сформулювати причину, по яким людина буде брати на себе додаткову відповідальність, не отримуючи за це адекватну винагороду. Під адекватною винагородою я розумію частку від прибутків, а не просто фіксовану зп.
Тобто навіщо мені працювати у Макса за 5000$ і мати купу головняку в вигляді того самого овнершипу, якщо я можу працювати у Олексія за ті самі 5000$ і просто рухати таски, а мислересурси, які вивільняться від простішої роботи спрямувати на свої проекти або хобі?
Ясно що не всі люди можуть бути підприємцями, але який прикол раціональному працівнику вкалувати задля надпрофітів власника?
Кожен власник бізнесу хоче щоб його працівники видавали результат.
Але чи готовий він робити винагороду співрозмірну цьому результату?
Отож.